Андреєва Ольга Олексіївна: “Наша іконописна студія існує уже декілька років. Учнями є абсолютно різні люди, але більшість звісно знайомі між собою і інформацію про студію в основному передають у свої колах друзів, зайомих та звісно у храмах де є прихожанами. У нас немає завдання на кількість, а виключно на якість, тому в засобах масової інформації ми не рекламуємо. Учні всі різного віку є школярі  – старшокласники, а є пенсіонери, домогосподарки, є люди, які знаходяться в духовному пошуку, які хочуть бачити цей світ кращим і найголовніше, що вони дивляться на світ іншими очима. Ті люди, які приходять займатися іконописом, вони зовсім інші, вони дуже відрізняються нетільки своїм духом, але і внутрішнім світом. Серед них є багато ти хто на перших кроках бояться почати, але якщо стають на цю дорогу то вже не кидають, адже знають, яка перед ними відповідальність, перед Богом. Вони розуміють, що прийти з бажанням навчатися і продовжувати,  підтримувати це бажання дуже важливо. У житті ікониписців часто виникає багато перепон тому що коли стаєш на цю дорогу, то ти або відсіюєшся швидко або ж йдеш поній навіть після падінь, піднімаєшся з Божою допомогою і продовжуєш шлях. Ми із учнями завжди піднімаємо питання про те, що писана ікона повина бути в кожній оселі, а тим більше у віруючих людей. Наші цілі, щоб починаючи з наших друзів та рідних, у кожного в домашньому молитовному куточку були писані ікони, і так далі. Цікавий факт, що у нашому колективі ніхто непишить ікони на продаж. Всі пишуть для себе і для рідних, друзів та в храми і монастирі. Зараз одна із учениць нашої іконописної студії, завершує писати Образ святої Катерини, після чого повезе його на гору Синай в подарунок храму. Я хочу побажати усім іконописцям бути більш відкритими, ділитись знаннями з іншими, аже усі таланти які ми маємо, вони від Бога. Ще потрібно вміти цінувати роботи інших іконопиців. Я бажаю своїм учням, щоб вони нівякому разі незупинялись та некидали цю справу, і недивлячись на спокуси ніколи нездавались і звісно чим більше навчались читали літературу, спілкуватись і черпати знання від іконописців з більшим досвідом. І дотримувались правила життя все що ми отримали, цим потрібно обов’язково поділитися!”

Трошина Оксана Миколаївна: “Моє життя з іконописом пов’язане уже майже п’ять років. Коли я була в Єрусалимі і ми їздили на гору Моісея, будучи в храмі свт. Катерини я відчула після молитви надхнення писати ікони. Потихесиньку я почала займатися, звісно після благословення! Для мене іконопис являється частинкою мене, можна сказати, як хобі я пишу ікони і дарую. Я ніколи навіть не уявляла, що моєму житті буде іконопис, адже це велика таємниця. Іконопис – це дуже відповідально. У мене троє внуків, я бажаю їм щасття і коли я працюю вони дивляться, запитують і можна сказати воцерковляються. Я вірю, що Матір Божа покриває мою сім’ю. Можна сказати, що це свого роду проповідь для моєї родини, друзів. Дякуючи іконопису у нас з’явились сімейні традиції. Ми разом ходимо до храму, читаємо духовну літературу. Поки ми живі я дуже хочу щоб традиції православного світу, міцно осилились в серцях моїх рідних. І щоб про бабусю вони згадували, що я писала ікони, водила їх до церкви… Я хочу порекомендувати усім хто бажає стати на стежку іконописця, небоятися і уповати на Бога та Пресвяту Богородицю. Починати потрібно з вчителя. Мені пощастило адже наша Ольга Олексіївна, справжній професіонал і кожне заняття ми здобуваємо нові знання та навички навіть можна сказати “таємниці” іконопису. Вона завжди наголошує, що знаннями потрібно ділитися, адже вони у нас від Бога. Я бажаю усім іконописцям постійного духовного росту та Покрова Богородиці.”

Невідомська Світлана Валеріївна: “Я вірила в Бога завжди і з чоловіком ми відразу повінчались. Ми прийшли до цього з розумінням та відповідально. Іконопис для мене завжди був чимось таким недосяжним. Я неможу сказати, що я мріяла про це все життя. Після тридцяти років у мене з’явилась тяга продовжувати власна самовдосконалення і я отримала дугу вищу освіту і в один чудовий день я дізналась про студію іконопису “Соборна” і прийшла дізнатись більше. У мене і як напевно в усіх початківців був на певний страх, і був у мене такий період, що мені взагалі здавалось, що ікони пишуть Ангели. Я розуміла, що просто люди неможуть таке писати. Ця людина повинна бути настільки підготовленна та духовно збагачена! Коли я прийшла на перше занняття і познайомилась з іншими іконописцями я зрозуміла, що це великий дар, який дається людям і його потрібно берегти і щоденно дякувати Богові. Для мене і мого процесу навчання дуже допомогло, що я немаю професійної освіти художника. Я все своє життя дуже любила малювати, і завжди як з’являлась хвилинка створювала свої “аматорські” картини. Коли я почала писати свою першу ікону, воно якось із серця лягло, і ікона написана. В іконописі є свої правила та канони. Я б хотіла порадити усім хто хоче навчитись писати ікону, продовжувати та небоялись. Обов’язково благословіння у священика! В моїй сім’ї насправді дуже відчувається, що я пишу ікони, і в мене чоловік теж пов’язав своє життя з іконами. Він займається гальванікою. Він мене дуже підтримує, і він зробив цех з виробництва гальваніки – окладів. І в нас як сімейна справа. Дуже важливо щоб проводились і виставки парвославних ікон. Люди приходять на такі виставки і розуміють, що існує сучасний іконопис, який надихає у духовному розвитку, як людини індивіда так і наше суспільсво в цілому. Це дуже добре! Я бажаю щоб іконопис на нашій землі процвітав з Божою допомогою. І щоб Бог дарував нам здоров’я та чистоту в серці  для створення ікон, як вікон в горний світ”.

Шульгіна Наталя Георгіївна: “Я ніколи навіть немріяла пов’язати своє життя з іконописом. Чесно кажучи я завжди вважала, що це просто таїнство якесь, і що ікони пишуть якісь особливі люди, і що це робиться роками, і як таємниця передається віками. Але я завжди захоплювалась тими людьми, які пишуть ікони. Прийшов час і я усвідомила що це роблять прості земні люди, які беруть в руки благословення і пензлик та з молитвою створюють образи. І найоголовніше, що чи є у тебе художня освіта чи немає, тут це неважливо, в цій справі найголовніше любов у серці. Першу ікону я написала для моєї дитини. В якись момент я зрозуміла, що у мене двоє дорослих дітей, і для них повинна від мене залишитись якась пам’ять. Я одночасно робила дві ікони для донечки і для синочка. Для доньки я написала ікону свт. Катерини, а для сина свт Олексія. Зараз мене надихає бажання залишити своїм нащадкам пам’ять про себе і непросту, а духовну, щоб вони завжди були з Богом навіт коли мене небуде почур. У моєму житті була дуже цікава історія коли донька прийшла до мене і сказали я вихожу заміж, і як раз на той момент я побувала на виставці ікон, і побачила ікону свт Петра та Февронії покровителів сім’ї.  І я прийняла рішення, що саме дітям на весіллі подарую таку ікону, і що особливо вона написалася буквально за півтора місяці, немовби на одному дихані. Я хочу побажати щоб ті люди, які бояться почати писати ікони відкинули всі думки страху, взяли благословення у священика та крок за кроком йшли до здійснення своєї мрії. Бог вам у поміч!”

ПРИМІТКА: Для тих хто хоче долучитись до “таїнства” іконопису. Зв’яжіться з нами: (044) 529-03-59, (097) 260 75 45, [email protected] – Ольга Андрєєва, координатор іконописної студії “Соборна”.