01 серпня в просвітницькому центрі кафедрального собору УПЦ відбулось перше зяняття в рамках нового спільного місіонерсько – просвітницького проекту “Школа миру”. Майже тридцять дітлахів – ромів (циган), протягом трьох годин навчались писати, читати та приймали участь у розвиваючих іграх. Потрібно зауважити, що низький освітній рівень ромів, нерегулярне відвідування ними занять у школі, великий відсоток, які взагалі не закінчують школу, нажаль, вже вважається традиційним в системі освіти.

Шляхи виходу із цієї ситуації турбують як педагогічних працівників, які працюють з дітьми-ромами, так і небайдужих волонтерів із руху “Молодь за мир”. Ромське питання є непростим не лише в Україні. Фактично схожі проблеми є у всіх країнах колишнього соцтабору, незважаючи на те, увійшли вони в ЄС чи ні. Основні проблеми ромів приблизно однакові в усіх країнах: це соціальна ізоляція від місцевого населення, низький освітній рівень, погані умови життя, тотальна бідність, жахливі житлові умови, погане здоров’я та інш.

Ангеліна Гусар, співкоординатор місіонерсько – просвітницького проекту “Школа миру”.

– У нашій команді немає головного. Ми готуємось до занять спільно, разом. Наш рух “Молодь за мир” – це обєднання молодих людей, учасники в основному студенти – волонтери. Наша діяльність розпочалась із допомоги людям з вулиці (бездомним). Ми роздавали їжу, робили бутерброди, чай людям без місця проживання на вулицях м.Киева. Потім з часом ми помітили, що на вулицях дуже багато ромів (циган) і спробували з ними познайомитися, це було уже більше двох років назад. Ми познайомилися з ними навіть здружилися, побачили багато діток. Вирішили їм допомагати спочатку їжею, одягом в основному дитячим і з часом почали уних в таборах проводити заняття, і назвали цей проект “Школа миру”. Найголовнішою проблемою у проведенні занять стало відсутність необхідних умов. Самі розумієте в лісі під відкритим небом… дітей складно переключати на заняття,на сприймання інформації. Наші волонтери за цей час дуже подружилися із дітьми і ми вибудували правила як у школі небитися один з одним, що потрібно дружити та допомагати один – одному. І останім часом ми дуже мріяли і надіяльсь на можливість створеня умов для навчання як у справжній школі за партами у класі… Щоб у дітей було більш серйозніше відношення до навчального процесу.

– Які заняття ви проводите у “Школі миру”? І на що в першу чергу звертаєте увагу?

–  На початку навчального процесу ми дітей поділили на декілька груп. Серед них багато тих хто під час навчального року, ходять на Закарпатті у справжні школи, навчаються. Дякуючи чому певна частина дітей уміють писати та читати, але нажель ця частина дуже маленька. Серед них є такі, що навіть незнають української мови і старші виступають так би мовити перекладачами. У нас діє поділ на групи як за віком так і за знаннями. Хто вміє писати переходять до складніших вправ, а хто ні то ми навчаємо літер, навчаємо писати як в школі. Їм це дуже подобається і більшість із них хочуть вчитися.

– У суспільстві нажаль і досі є жахливий “штамп” по сприйняттю нації ромів (циган). Це страх, відчуження та інші негативні емоції. Як ви думаєте чи колись настане інше ставлення до цих людей? Як донести світу, що цеж такіж самі діти  і якщо ними займатися вони можуть стати професіоналами на рівні із іншими?

– Я можу сказати, що у нашій діяльності був такий випадок. І від цього трохи щемить у серці. Насправді, це відношення і виховання кожної людини. У нас колись було заняття і у когось випав із кишені телефон. У стандартному розуміні більшості із суспільства, що якась дитина могла його тихенько забрати і все. Але я свідок, що це неправда дитина підняла телефон і знайшла власника та вдділа йому. І все було нормально. Тобто все залежить від ставлення. Справді одним із головних завдань проекту “Школа миру” це дати шанс дитині наочно бачити іншу перспективу у житті. Тобто інші варіанти життя у світі. Зараз вони невміють читати, невміють писати. Вони бачать життя на прикладі батьків які копаються на звалищах знаходять металолом і це їхній заробіток. І всі ми розуміємо, що цього недостатньо тому вони і крадуть. От, а якщо у них з дитинства буде реальна житева приктика, освіта і вони будуть знати елементарне – писати та читати, то у них зявиться шанс отримати роботу і стати частиною суспільства без клейма “циган значить крадій”. У нас є велика спільна мрія, що з кожним заняттям і зустрічю ми будемо направляти цих дітей до праці над собою та розвитку себе як справжньої освідченої особистості.

– Які плани у команди волонтерів “Школи миру” на найблищий час? 

– Найперше у нас збулась мрія ми маємо приміщення та однодумців. Будемо продовжувати начальний процес. Будемо працювати у форматі початкової школи. З дітьми займаються люди з вищою освітою. Плануємо по можливості долучати дітей і до культурного розвитку будемо організовувати екскурсії та багато іншого. Головне щоб ці діти росли і наочно бачили інше життя наповнене цікавими подіями та цікавими людьми. Я пам’ятаю коли ми вперше повезли їх у метро у них було стільки радості, це було просто неймовірно. Для них це було нібито побувати на атракціоні. Тим більше вік дітей від 4 до 16 років. Я впевнина, що спільними зусилями нашої команди та просвітницького центру КС УПУ – галереї “Соборна” ми принесемо багато користі в світ ромів (циган). До речі, ми всіх запрошуємо бути частиною нашої команди. По-перше, нам потрібні креативні люди, які мають кілька вільних годин зранку кожної суботи; також різноманітні канцелярські приладдя (ручки, кольорові олівці,фломастерами, кольоровий та звичайний папір, зошити тощо) навчальні матеріали для молодшої школи! Дозустрічі!!!

“Для нашого просвітницького центру, це дуже цікавий проект. За останні роки відбулися значні зрушення в житті та побуті ромської меншини. Народ рома є найбільш незахищена, соціально вразлива та дезадаптованою національна меншина не лише в Україні, але й у Європі. Ці діти ніяк від наших не відрізняються. І проблем з ними не більше, ніж з нашими. А щодо поваги та ввічливості, то можуть інколи нашим фори дати. Я особливо хочу подякувати небайдужим молодим людям з руху “Молодь за мир”, які діляться своїм душевним теплом та любов’ю з особливими дітьми. У більшості таких дітей немає вибору у житті. Вони знають тільки життя в таборі певний вид заробітку та поснійні переїзди з місця на місце. Більшість батьків не розуміє, для чого дітям освіта. У ромів – інші цінності. Насамперед – вижити. Але якщо дитину не спонукати до навчання, вона ходити у школу не буде. Навчання природою не закладено, потрібно працювати та виховувати дитину. Я маю надію, що цей проект буде розвиватися і принесе величещну користь як дітям так і суспільству в цілому, – зазначила керівник просвітницького центру КС УПЦ, Ксенія Зозуля.