Ми часто проходячи повз храми нашої столиці чуємо церковний перезвін. Він закликає нас до молитви, щонеділі на Божествену літургію, по завершені служби дзвонами прославляється могутність Бога. Але потрібно зауважити, що без вмілих дзвонарів, які вибивають ритм та передзвін, дзвони залишаються неживими. Із покоління в покоління нам передаються занання і в тому числі живі свідчення про допомогу звонів і у здоров’ї, і принесенні радості у день вінчання, хрестин, церковних свят… Почувши церковний дзвін, християни хрестяться і знімають шапку. Церковний дзвін утішає людину і спонукає до молитви, а ще, кажуть, має цілющі властивості бо зцілює душу і тіло, й освячує повітря.
Цього року Духовно – просвітницький центр кафедрального собору УПЦ, запустив ще один цікавий проект в рамках студійно – клубної діяльності, а саме студію з вивчення мистецтва дзвонарства, яка з часом має перерости у “Школу дзвонарів” при кафедральному соборі УПЦ.
Традиційний символ християнства – дзвони – були відомі людям ще з древніх часів. За всю історію людства вони мали різноманітне призначення. Дзвонять в храмах на нашій землі вже більше тисячі років, та за останні 80 із них роль дзвоніння в Службі Божій не просто скоротилася, а фактично перервана сама традиція. Базові навички мистецтва дзвонарства отримують майбутні священнослужителі під час навчання в духовних навчальних закладах. Це дає їм можливість не тільки самим добре розумітися на цьому, але й при потребі – навчити дзвонарів на своїх парафіях. Зрештою, основним способом передачі фаху дзвонаря – це передача науки безпосередньо, під час богослужбової практики від учителя до учня. В монастирях дзвонарство є особливим послухом, який благословляється ігуменом.
Як не дивно, але явище церковних дзвонів з’явилося доволі пізно. У Західній Церкві дзвони відомі з IV-IX стт., а Східній (православній) ще пізніше – в IX-XII cтт. До нас мистецтво дзвонарства прийшло вже з Візантії разом із хрещенням Київської Русі та завжди сприймалося єдине ціле зі всіма іншими важливими храмовими звичаями та традиціями. Спочатку дзвони не мали свого спеціального місця в храмі. Їх підвішували в арках вхідних дверей, всередині церков, вішали на баштах куполів, а згодом робили спеціальні дзвіниці поруч із основним храмом. Символіка дзвіниці відсилає нас до гори, з якої проповідував Спаситель, або ж щогли корабля, звідки мудрий наглядач слідкує, щоб судно не потрапило в небезпеку.
Насправді, мистецтво дзвонарства це досить складна система, де за допомогою звуків доноситься до людей певна інформація. Раніше, за їхньою допомогою люди могли дізнаватися про те, що від відбувається в даний момент поблизу них: похорон чи свято, пожежа чи народження дитини, насувається ворог чи просто котра година. Хоча, безумовно, основне призначення дзвонів – богослужбове. Церковний Устав доволі чітко розповідає нам про мелодику дзвонів, час та спосіб їх використання. Мають вони навіть свої назви. Так, «благовіст» – це ритмічні удари в один дзвін. Почергові удари в різні дзвони називаються передзвоном чи перебором.
«Тризвін» – це така техніка дзвону, при якій у різні дзвони вдаряють одночасно тричі з паузами між ними. Перед Вечірнею, Утренею та на часах перед Літургією повинен виконуватися благовіст. До самої Літургії людей скликає тризвін. На свята має лунати благовіст, який переходить у тризвін. На особливо великі свята чи події спочатку буває благовіст, який переходить у перезвін, а за цим – тризвін. Велика кількість дзвоні на дзвіницях дають можливість змінювати характер звуку в залежності від характеру богослужінь.
Навчатися мистецтву дзвонарства мають можливість усі охочі. Уроки з дзвонарства проводитимуться щосуботи о 13:00. Заняття проводить дзвонар Олег Басов.
Зареєструватися можна за тел (044)5290359 або (067)1765501.