26 вересня в рамках просвітницького проекту “Сходинки духовності” відбувся перший захід на тему: “Храм як символ неба на землі”. Під час заходу як діти так і дорослі отримали унікальну можливість дізнатись про таємничість слів “Обиденний храм” та взагалі про значення храму для кожного християнина. Слово “храм” або “церква” походить від грецького “еклесіа”, що означає “зібрання” чи “скликані”. Основне значення церкви – не будівля, а люди. Як архітектурна будівля храм символізує собою “дім Божий” та місце соборних, спільних молитов, місце долучення через Причасття до тіла Христового.

Відкрив захід з вітальним словом від імені настоятеля кафедрального собору УПЦ, Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України, ОНУФРІЯ, благочинний нижнього Свято – Андріє – Володимирського храму собору, прот. Павло Білий, який у своїх словах зазначив про важливість шанобливого ставлення до храму (церкви), про особливість та силу молитви, здійсненої у храмі, яка не замінить домашню:

“Для кожного із нас дуже важливо знати та пам’ятати, зберігати то відношення до храму, яке передали наші предки. Православ’я нам не належить. Нам випала велика честь знаходитись в цій релігії і ми зобов’язані свято зберігати всі ті надбання нашої церкви, які дійшли до нас від наших дідів та прадідів. Храм це священне місце в якому ми збираємося для молитви, але у сучасному суспільстві дуже багато людей говорять про те, що в храм можна і не ходити адже він у мене в душі. Що я помолюсь вдома і Бог мене почує. Святі отці стосовно цього зауважують в тому числі святитель Іоанн Златоустий сказав, що дуже добре, що молимось дома, але найголовніша молитва здійснюється, коли люди моляться в церкві. Ісус Христос сказав: «Якщо зібрались двоє чи троє людей в ім’я Моє, – тобто молитись, читати Боже слово або чинити добрі справи, – тоді Я знаходжусь серед них». Храм це частинка неба на землі. Це точка невидимого поєднання неба і землі. Насправді це ті сходи духовного розвитку які щоденно наближують нас з вами до Бога. Потрібно пам’ятати, що не місце є окрасою людини, а людина – місця. Ми по дорогі брати та сестри повинні в першу чергу турбуватися про храми свох душ. Щоб у нас в середині  був порядок та  духовна чистота, яку призивають для нас святі Апостоли і їх послідовники святі отці.” – підкреслив у вітальному слові отець Павло. 

Дякуючи партнерам заходу, усі присутні отримали можливість дізнатися про головне, а саме завдання храму та його структуру і поспілкуватися із кліриком “Обиденного храму”. Також своїми знаннями про іконопис та реставрацію ікон розповіли спеціалісти іконописної майстерні Києво – Печерської Лаври та вихованці Факультету іконопису Православного центру прикладних мистецтв ім. прп. Іоана Дамаскіна (Голосіївський Свято-Покровський монастир, м.Київ)

Знані іконописиці – реставратори, що прицють у Києво -Печерській лаврі, Ольга Коломієць (реставратор стародруків) та Андрій Черненко (реставратор ікон, живопису на полотні та монументального живопису) поділилися своїм чималим досвідом і знанями про значення та місію ікони в храмі: “Іконопис – це мистецтво написання ікон. Християнське мистецтво — є носієм високих духовних цінностей. Ікона, перш за все, це віронавчальний текст, що покликаний допомогти пізнаванню істини. Вона є своєрідним вікном у духовний світ, тому ікона має особливу мову, де кожен знак — символ. За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Ікона самою своєю живою присутністю і своєю формою, змістом та стилем свідчить про перевтілення людського життя. У реставрації ікон найголовніше – не нашкодити. Професійно це звучить так: «Якщо не можеш реставрувати – не реставруй, а якщо можеш – не поспішай». Реставрація – це коли вам приносять ікону чи розпис, які треба укріпити і захистити, щоб зберегти. Під час роботи не варто поспішати, бо можна пошкодити річ .Ікона – образ, що втілив слово Боже. А усе, що свідчить про Бога, повинне бути гідним Його, і тому в іконі велике значення має формальна сторона, а саме – майстерність іконописця. Треба пам’ятати, що основне призначення ікони – молитовне.”- зауважила Ольга Коломієць.

Також, роздумами про важливість храму та долучені до соборних молитв під час Божествених літургій у духовному розвитку та зміцнені особистості, поділився отець Роман Симонович.

ієрей Роман Симонович

ієрей Роман Симонович клірик обиденного храму названого на честь «Введення Пресвятої Богородиці»( Голосіївське благочиння, Теремки – 1): “Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благовоління, то свічки не мають ніякого значення, жертва наша – марна. Одне із перших повелінь даних Мойсею від Господа було повеління зробити світильник із чистого золота із сімома лампадами. Це було символом, що Бог є Провідником для народу. «Ти бо – мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву». Храм це свого роду також світиньник віри Христової. Це місце нашого постійного паломництва із однією метою обєднатися з Богом. Наш Свято-Введенський храм на Теремках-1 – один із перших в Україні “Обиденний” храм, тобто побудований за одну добу (дослівно “об один день”). Зведений він в ознаменування 1020-річчя Хрещення Русі. 3 грудня 2008 року одночасно з двома такими ж Обиденними храмами-побратимами в м. Москві і м. Мінську – столицях трьох держав, народи яких вийшли з єдиної Київської хрещальної купелі. Обиденний – це зведений за одну добу. Перший такий храм з’явився на Русі за рівноапостольного князя Володимира 996-го року. Тоді, рятуючись від печенігів, князь дав обітницю Господу: якщо уникне небезпеки, поставить церкву. Літопис стверджує, що благополучно повернувшись додому, Володимир виконав свою обіцянку і «сотворил праздник великий» побудував храм. 4 грудня 2008 року, на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, в нашому храмі була звершена перша Божественна Літургія. У 2010 р. храм був розширений більш ніж в 2 рази за рахунок прибудови. Слава Богу за все!!!“

Особливим акордом у сьогоднішній зустрічі став спів маленьких учасників Дитячого церковного хору кафедрального собору УПЦ, під керівництвом Інни Сергіївни Тільги із молитвами «Отче наш» та «Достойно є», що підкреслює важливе значення хорового співу у храмі, що є символом ангельського величання Господа, а дітки – це як маленькі янголи, що дарують радість та надію кожному дорослому із чуйним серцем.

Своїми враженнями та думками про значення храму у житті кожною людини, із задоволенням поділилися маленькі учасник Дитячого хору кафедрального собору УПЦ у своїх інтрев’ ю.

Марія – 8 років, 3 клас, 130 СОШ: «Храм – це дім для православних людей. Там є дуже багато красивих ікон і звучить спеціальних хор, який співає без супроводу музичних інструментів – тобто акапельно.»

Ксенія – 8 років, 3 клас: «Храм для мене це те місце куди перед службою заходить Божа Матінка і благословляє усіх присутніх людей.  У храмі є Божественні ікони, які благословляють людей, дітей, які хворіють або дорослих і здійснюють їх бажання. Дають надію на зцілення та допомагають. У храмі люди моляться Богу і славлять його. А мені найбільше подобається молитва «Отче наш».

Дарина – 9 років: “Мені  дуже сподобалась наша сьогоднішня зустріч і те, що ми будували свій храм.  Храм – це святе місце, де живе Бог, це дім Господа та Божої Матері. Там є різні ікони святих угодників, янголів, Ісуса Христа. Ці святі люди такі чудеса творять, що навіть інколи важко вірити у це. Мені всі ікони подобаються і якщо я маю якесь бажання то звертаюся із молитвою до лику святих, що зображені на них.”

Надзвичайно цікавою для відвідувачів стала зустріч та розмова із дзвонарем Олегом Басовим з храму Іоасафа Білгородсього (м.Київ). Кожен дзвін має «язик» – рухома частина у середині, що при ударі створює звук, а також «спідничку», яка є більшою та видимою для усіх. Дзвони не настроїні за звичайним хроматичним звукорядом, для того щоб вправно дзвонити дуже важливим є почуття та витримка ритму і вміння вправно та вчасно зачіпати потрібні мотузки, що з’єднують дзвін із дзвонарем.  Дзвонарство є також переважно чоловічою роботою, хоча у таких жіночих монастирях як Покровський та монастир СВв. Флора та Лавра на Подолі за дзвонарством на вежі можна побачити монахинь-жінок.  Всі бажаючі гості мали можливість спробувати себе у якості дзвонаря на дзвонарні біля храму Всіх Святих і оздоровитися від вібрацій дзвонів так званої дзвоно-терапії.

Організатори висловлюють подяку усім хто долучився до організації заходу. Відкриємо свої серця для Господа і славімо Його кожний раз, приходячи до храму – що є символом неба на землі!

автор: Вікторія Петрик