10 серпня, напередодні 40 днів зі спочинку Блаженнішого Митрополита Володимира, його духовні чада Кафедрального собору та храму Всіх святих молитовно вшановували пам’ять свого Предстоятеля. Особливістю сьогоднішнього традиційного чаювання, яке щонеділі проходить після служби, стало частування смачними сушками та молитовне вшанування пам’яті Блаженнішого Владики.
Ксенія Зозуля, керівник Духовно-просвітницького центру Кафедрального собору УПЦ:
За весь період роботи у соборі, в тому числі проведення заходів за участю Блаженнішого Владики, було багато моментів душевності. Декілька років тому до України, в тому числі на місце будівництва Кафедрального собору, разом із Блаженнішим Митрополитом Володимиром приїжджав Патріарх Єрусалимський Феофіл. В той день особливо запам’яталося, як було холодно і ми організували частування – гарячий чай, в тому числі на столі були сушки. І та ніжність, той дитячий погляд, коли Владика побачив сушки, неможливо передати словами. Вони з Патріархом підійшли до столу і почали частуватися чаєм із сушками. Блаженніший взяв сушку і обережно розломив у руці. Було дуже багато людей та багато благодаті у простоті життя. Для мене це був один з уроків духовності, який дав мені Блаженніший Володимир. Цей урок я пронесу через багато років, пам’ятаючи слова: «Де просто, там ангелів зі сто».
Тому під час останньої зустрічі і обговорення планів діяльності з матінками-помічницями, я згадала цей момент і ми вирішили ще раз молитовно пом’янути нашого дорогого Владику, згадати цю мудрість простоти життя, а символом цієї простоти ми вирішили зробити його улюблені сушки. До кожного пакетика була прикріплена молитва за упокій Блаженнійшого Митрополита Володимира, тому всі, хто сьогодні був на службі, пом’янули нашого Владику. Час плине, і ось уже скоро 40 днів, як Митрополита Володимира немає з нами. Але громада Кафедрального собору, яку він об’єднав у своєму молитовному предстоянні та служінні ближньому, завжди пам’ятатиме його. Ми дуже сумуємо за Блаженнішим, але по його молитвам цей сум світлий і наші серця перебувають в спокої.
Вічна Вам пам’ять, дорогий Владико, і маємо надію перед Богом на зустріч з Вами у Царстві Небесному!
Валентина Романівна Риженко (координатор волонтерського проекту “Матінки-помічниці”):
Майже відразу, коли почала працювати галерея «Соборна», Божим промислом я також стала прихожанкою Кафедрального собору. День за днем громада собору збільшувалася. У 2010 році були сформовані перші кроки щодо організації чаювання, і одного разу нас запросили допомогти у роздачі чаю після Літургії. Через кілька днів, зібравшись, було вирішено організувати проект “Матінки-помічниці”. В кожну неділю ми готували чай з запашними травами і пригощали наших парафіян. Почали приходити й інші жінки, які захотіли допомагати ближнім.
Окрім занять волонтерстерською допомогою, дехто з наших матінок-помічниць приймає участь у клубі “Рукодільниця”. Почали приходити, робити різні вироби, прикрашати кімнати для дитячої творчості, виготовляти подарунки для діток на Різдво, Великдень, а також писали маслом картини, робили квіти, дарували діткам обручі для волосся, різні брошки. Це була перша діяльність наших матінок.
Щомісяця парафіяни собору мають можливість поїхати у паломницьку поїздку завдяки діяльності нашого паломницького клубу “Шлях до святині”. За цей час ми вже встигли відвідати Чернігів, Козелець, Томашівку, Березову Рудку та інші святі місця Православ’я.
Без нашої допомоги вже традиційно не відбувається ні один дитячий захід у галереї “Соборна”. Також матінки-помічниці допомагають в організації Престольних свят.
Нещодавно у нас з’явилася можливість творчого розвитку, адже було створено новий хоровий колектив “Соборний Благовіст”.
Матінки активно працюють. За цей час утворився кістяк нашої команди: Валентина Миколаївна Комарова, Світлана Вікторівна Зуєва, Світлана Вікторівна Іванченко, Людмила Матвіївна Остапенко, Любов Філімонівна Терещенко… Це – найактивніші матінки, на допомогу яких завжди можна розраховувати, попросити про будь-яку послугу.
Це служіння приносить багато чудових моментів, які запам’ятовуються на все життя. Мені, наприклад, запам’яталося, як на початку, коли ми тільки починали роздавати чай, взимку була сильна завірюха та дуже багато снігу. І я навіть думала : «Чи йти в храм? Мабуть ніхто не прийде». Але так, як я мала тоді роздавати чай, все ж таки я дісталася до храму. Кругом був сніг, Ксенія Вікторівна розгрібала доріжку від галереї до дзвіниці, адже тут все було заметено майже в людський зріст! Ми стояли біля дзвіниці, укутавши чай у ковдри, на нас сипався сніг, але слава Богу, ті віряни, які прийшли в той день в храм, ще й змогли випити гарячого чаю. Було дуже холодно (посміхається). Різні бувають пригоди. Нам завжди дуже дякують за чай, тому що ми його робимо з душею, він дуже запашний, смачний… І всі завжди питають: «Як ви готуєте такий чай?». З Божою допомогою і молитвою, звісно (посміхається).
А сьогодні по закінченню служби та заупокійної панахиди в пам’ять Блаженнішого Митрополита Володимира, під час частування чаєм ми просили помолитися за дорогого Владику та роздавали в його пам’ять сушки. Це були його улюблені солодощі при житті. На очах парафіян можна було побачити відблиски сліз. Кожен, осіняючи себе хресним знаменням, дякував за пам’ять про Блаженнійшого Митрополита.
Мабуть, такого пастиря, як Митрополит Володимир, ми вже навряд чи будемо мати. Це Божа людина – смиренний, дуже духовний, спокійний, дуже любив людей. І тому для нас він настільки дорогий, ми його теж всі дуже любимо. Мені здається, що немає прихожанина, який би не любив би його або був байдужим до нього. Всі надзвичайно поважаємо його. І дай, Боже, йому вічного Царства Небесного!
Валентина Миколаївна Комарова:
Это служение я начала с первых дней работы галереи «Соборная», когда Ксения (руководитель Духовно-просветительского центра) еще была в сестринской одежде и приглашала нас с церкви зайти в галерею. И она с таким воодушевлением приглашала, что я начала сюда ходить. Сначала на молебен к Николаю Чудотворцу, потом у нас была беседа с батюшкой Александром Пчельниковым, мы с удовольствием слушали. И так постепенно стали служить. У нас сплоченная группа, много людей собралось, мы стали как одна семья. И если я свободна в воскресенье, я с удовольствием соглашаюсь поработать, послужить.
А сегодня особое богослужение. Мы раздавали каждому прихожанину скромную панихидку за Блаженнейшего Владимира, которому 13 августа будет 40 дней. Все брали, никто не отказывался, благодарили, молились за него. Его Бог и так уже принял в Царствие Небесное, он настолько был добрым человеком. Он сюда приходил, сидел возле церкви на лавочке всегда, а у меня внучка маленькая, он сильно любил маленьких детей. Блаженнейший Владыка всегда уделял внимание деткам, разговаривал с ними. От него вообще веяло добром, он улыбнется, посмотрит – и сердце наполняется счастьем. Очень жалко, что он ушел от нас, но он молится за нас там, на Верху.
С удовольствием ходим на служение, если нас приглашают постоять возле святынь (приезд в Украину десницы святого Георгия Победоносца, Даров Волхвов), мы с удовольствием идем, даже не надо нас два раза просить. Это такая радость, что нас благословили пойти на такое служение!
Я чувствую здесь свою семью. Так получилось, что мой муж ушел 8 лет назад, и мне было очень тяжело. А сейчас я обрела здесь свою семью. С радостью иду сюда, общаюсь с людьми. Особенно мне Ксения нравится, она как солнышко – плохое настроение или хорошее – она всегда нас встречает с улыбкой. Она – руководитель галереи «Соборная», настолько успокаивает, дает столько уверенности в жизни. Нам очень нужна сейчас какая-то уверенность, поддержка, облегчение… А как придешь сюда, она улыбнется, пошутит, и опять жить хочется.
Теперь мы еще ходим на хор, это тоже очень хорошее дело. Хоть мы и не умели петь, мы думали, что ничего не получится, а знаете, как здорово у нас получается! И нам нравится, это поднимает настроение. Большое спасибо!
Людмила Матвіївна Остапенко:
Я пришла в Духовно-просветительский центр недавно, но с большим удовольствием принимаю участие в благотворительной волонтерской жизни собора. Раздаем чай, все благодарят нас. И нам приятно, и прихожанам. Недавно нас пригласили поучаствовать в новом творческом проекте, так как при соборе организовался хор для людей старшего возраста – «Соборный благовест». Мы – женщины общительные, которые готовы служить Богу и которым, пожалуй, не достает внимания дома. В нашем возрасте нам уже тяжело, нет такого внимания, как раньше. А здесь мы его получаем. И очень благодарны и Ксении Викторовне, и всем-всем-всем!
Мне очень запомнилось, как мы праздновали здесь Пасху. Сидели за столами, нас поздравляли, все так вкусно нам приготовили, по-домашнему. Такой праздник получился! На всю жизнь запомнился. Может быть еще будет, дай, Бог, чтобы мы дожили до этого. Еще запомнился День Всех святых. Нам тоже сделали праздник, но сначала была традиционная праздничная трапеза для всех гостей. Несколько лет подряд это ответственная задача лежит на плечах матушек-помощниц. Было очень много людей, больше полтысячи, но мы всех успели обслужить. Вот такие мы бабушки (улыбается)!
Сегодня у меня очень трепетный день, потому что есть возможность поучавствовать в молитвенном поминовении Блаженнейшего Митрополита Владимира. Было очень приятно видеть, что женщины, мужчины, дети, молодежь – все помнят Блаженнейшего Владыку, молятся за него, благодарят, что память о Предстоятеле жива. Пока мы помним о нем, он будет жить вечно.
Якщо Ви також бажаєте виконувати заповідь Спасителя та допомагати ближньому, долучайтеся до нас! Будемо дуже раді! Звертатися за тел.: (044) 529 03 59
Дарія Кривошея
