«Хто прийме одне такє дитя во ім’я Моє, той Мене Приймає » (Матв. 18.3-5)
Ця історія почалася раніше, ніж Володя народився. Його майбутні батьки міркували про усиновлення. Час від час їм приходила думка, що колись вони візьмуть дитину. Так сталося, що старша донька вже підліток, а братика і сестричка не з’являлися. Складна гінекологічна хвороба й інші захворювання заважали мати дітей. І ось довгочікувана вагтіність, чекали на двойню. Однак, не судиллося народити. Малюки загинули ще в утробі, за життя матері лікарі боролися дві доби. Після втрати двох малюків на душі було болісно. А ще важко було виходити на люди. В маленькому містечку, всі тебе знають, всі питають, не замислюючись: «А ти народила? Де діти?». З Божою поміччю сім’я пережила це горе.
Та все частіше дружина та чоловік замислювались над тим, що вони хочуть взяти дитину. Поступово за допомогою спеціалістів центру «Сім’я в радість» вивчали різні форми усиновлення та опіки. Познайомились з прийомними родинами, які вже більше 15 років виховують дітей. Обговорювали свої наміри з духівником, який оберігав від швидких рішень. Усиновлення чи створення прийомної сім’ї – це шлях, де назад дороги не має. Дитина – це назавжди. Буває так, що батьки беруть дитину в сім’ю, а через деякий час – повертають в дитячий будинок. Так наноситься неминуча рана дитині, яка переживає це як смерть тільки не близької людини, а самої себе. Майбутні батьки думали і про це. Обмірковували як не зробити помилку, обговорювали свої страхи, вивчали досвід інших. Для себе вирішили, що вони хочуть саме усиновити дитину. Така форма більше підходить їхньому сімейному устрою, світогляду.
Незабаром, в їх житті з’явилися дві дитини хлопчик і дівчинка дошкільного віку, яких мати покинула, зачинивши на старій фермі. Цим дітям подружжя збирало одяг, іграшки, гостинці та приносили до притулку,де діти тимчасово перебували. Були думки прийняти цих дітей до себе. Однак з юридичних питань це було складно. Дітей перевели до дитячої установи за місцем прописки. Бажання взяти дитину залишилося. Але як це зробити? Чи будуть сили на виховання? Як це переживе наша старша дитина? Гаряче молилися, щоб Господь вказав Свою волю.
Пройшло декілька місяців і з’являється ще одна ситуація. Нічне чергування, в пологовому будинку, в родильному залі народжує молода дівчина. Вона приїхала на пологи разом із мамою. Народився хлопчик. Все пройшло добре, але і дівчина, і її мати кажуть: «Ми будемо залишати дитину в пологовому будинку. Нам і самим немає чого їсти». Цілу ніч вона вмовляла і дівчину, і її мати змінити рішення, наводила аргументи, розповідала історії з життя. Запевняла, що самі лікарі і районний центр будуть їм допомагати, тільки не робіть гріх.
– Хлопчик гарненький, подивіться, вам пощастило, він здоровий, буде вам помічником. Ви будете бабусею, а ви – мамою. – Ні аргументи, ні емоції і сльози, ні обіцянки про допомогу не спрацювали. І юна мама, і молода бабуся, холодно віддали вже написану заяву про відмовлення від дитини, зібрали свої речі і втекли, лишивши дитину.
Біль про своїх втрачених ненароджених малят нагадав про себе, але водночас вона дивилася на новонародженого хлопчика і раділа, що він такий білявенький, з синіми очима, дивиться на світ. Вона сказала собі: «Слава Богу, вона тебе народила, виносила, таким здоровеньким. Вона про тебе піклувалася. Просто зараз в неї не має сил тебе ростити».
Вранці вона побігла купляти суміші та пляшечки для штучного вигодовування. В пологовому будинку скрута з якісними молочними сумішами. Розповіла чоловіку та донці, що цілу ніч вмовляла маму і бабусю не брати гріх на душу, ростити собі сина та онука. Раніше їй вдавалося вмовляти, потім приходили з словами вдячності. Сьогодні розмова не вдалася. Чоловік сказав: «А може цей хлопчик буде нам за сина?»
Серце билося швидко, душа казала «Так!». Але були сумніви, чекали, може мама і бабуся одумаються. Дізнавалися про всі паперові моменти, проходили тренінг для батьків, які хочуть всиновити дитину, збирали документи. І щодня доглядали малюка одяг, суміші, пляшечки, соски. Навіть домовилися про те,що можна його купати. Скільки турбот. І день і ніч чекали, коли його можна буде взяти на руки та нести додому. Духівник дав благословення і хрестили маленького раніше, ніж всі процедури було оформлено. Вже можна було молитися за немовля Володимира.
Швидко минули місяці чекання, підтримка спеціалістів психологів, соціальних працівників, прийомних мам була вчасною. Настанови та молитви духівника життєво необхідними.
Маленький Володимир вдома, купається в любові, на нього чекали. Про нього піклуються тато, мама і сестричка, мрія якої теж здійснилася. «Колись, як підросте, ми скажемо , що нам пощастило його ростити, що ми не народжували його, що є жінка, якій він зобов’язаний життям і навчимо його молитися за матір. Слава Богу за все!».
Іванна Братусь
Консультування з питань усиновлення та форм опіки надаються в рамках проекту «Усиновленню «Так!»» тел. (044) 529 03 59; [email protected] –
Православний центр розвитку сім’ї «Сім’я в радість».