Загальноприйнятим є твердження, що відповідальність за вихвання дитини лежить на плечах її батьків. З цим важко не погодитися, але доволі часто ми забуваємо про допомогу таких важливих людей у родині, як дідусі та бабусі. У них завжди складаються особливі відносини з онуками, і подекуди вони мають більший за батьківський духовний вплив на дітей. У нашому четвертому випуску рубрики «Дитина в храмі» протоієрей Павло Білий відповів на питання стосовно ролі дідуся і бабусі у вихованні дитини.
Які основні завдання та роль дідуся і бабусі у духовному вихованні дитини?
Дуже приємно, що виникають саме такі питання, які не стосуються тих стандартів у виховному процесі, до яких ми звикли . Ми знаходимо, що в релігійній літературі дуже рідко зустрінеш рекомендації, поради для дідусів та бабусь. В основному це поради для батьків. Але ми не повинні випускати зі своєї уваги моменту впливу на дитину зі сторони дідусів та бабусь. Адже бувають такі сімейні обставини, коли вони (дідусі й бабусі) проводять більше часу з дітьми, аніж самі батьки. Їхня роль у вихованні дітей дуже велика і не менш важлива. Дідусі й бабусі мають виховувати в дитині ті ж самі чесноти, що й батьки. Але є деякі специфічні моменти, на які слід звернути увагу. Вони повинні навчити своїх онуків бачити ті складності, ті проблеми, з якими стикаються їх батьки. Повинні навчити жаліти своїх батьків, співчувати їм, турбуватися про них; допомагати їм у складних ситуаціях, які склалися, а якщо допомогти неможливо, то хоча б не ускладнювати їх турбот своєю поведінкою, поганою успішністю в навчанні і таке інше. Також слід зазначити, що дідусі й бабусі повинні підказувати своїм дорослим дітям, як треба відноситися до діток. Тобто, бачачи ситуацію зі сторони, об’єктивно її оцінювати і давати якісь поради. Але тільки поради, і тільки тоді, коли їх готові і хочуть почути і діти, і онуки.
Що таке духовні цінності? Які основні правила при виховані духовної та культурної складової дитини?
Духовні цінності – це ті внутрішні закони і правила, за якими живе людина, сім’я, суспільство і нарешті людство. Ці закони складаються з обов’язків і заборон. В нашій православній культурі обов’язки і заборони формуються на основі Божого Закону, тобто тих Заповідей Божих, за якими намагається жити кожен православний християнин. Стосовно виховання духовної і культурної складової, скажу коротко словами Спасителя нашого Ісуса Христа: є дві головні заповіді про любов до Бога і до ближнього. На цих двох заповідях основується весь Закон Божий. Також існує одне золоте правило у стосунках між людьми: як хочете щоб ставились до вас люди, так і ви ставтесь до людей. Ось всі основні правила і принципи.
Як бути, якщо маленькі діти не хочуть ходити до церкви? Чи потрібно застосовувати владу старшого над ними, навіть фізичну силу або ж залишити все на волю Божу?
Складне питання. Звичайно, тут потрібен індивідуальний підхід до дитини. В першу чергу, треба зацікавити дитину у відвідуванні богослужінь. Треба пояснювати важливість євхаристичного спілкування. Розказувати про страждання Христа, які Він терпів заради нас, про Його любов до кожного з нас і наш обов’язок любити Його. Не треба забувати про власний приклад і звичайно ж про молитву. Обов’язково треба пам’ятати про волю Божу і терпіти. Але коли ми бачимо, що причиною небажання деколи буває лінь, то, знову ж таки, треба пояснювати.
Потай від батьків причащаю маленького онука, мене бентежить, що потай. Чи правильно я роблю?
Якщо батьки категорично проти причастя дитини, звичайно ми повинні шукати вихід з цієї ситуації. Ви цей вихід знайшли. Адже не можна позбавляти дитину спілкування з Творцем тільки тому, що комусь це не подобається. Хто любить батька чи матір більше за Мене, той невартий (церк. словянск. – не достоин) Мене.
Мій онук задав питання: «Звідки приходить душа і як вона вселяється в людині?»
Бог створює душу в момент зачаття і вдихає її в ембріон. Тому зачаття дитини являється таїнством, в якому бере участь Сам Творець. Ми знаємо, коли Бог створив Адама, вдмухнув в його обличчя подих життя і Адам став живою душею (Буття 2:7). Як це пояснити онукові, Ви знаєте краще.
Наша бабуся – атеїстка. Коли залишається із внучкою, наштовхує її на неправославне бачення життя. Після таких зустрічей наша дочка не хоче йти в храм. Можливо потрібно обмежити спілкування між ними, але після чого виникають сварки із чоловіком. Як бути?
Найперше, ми маємо робити в таких ситуаціях – молитися, щоб Господь Сам допоміг вийти зі складного становища. Якщо Ваш чоловік – людина віруюча, він сам має розуміти, якими будуть наслідки такого спілкування, і якось вирішувати цю ситуацію. Якщо чоловік не віруючий і не розуміє, до чого це може призвести, тоді Ви маєте говорити з ним і переконувати, щоб він якось вплинув на це. В будь-якому випадку, Ви маєте обмежити спілкування Вашої дитини з людиною, яка їй наносить духовну шкоду, хоч би це були й найрідніші для нас люди. Врешті-решт, це Ваша дитина і Вам вирішувати, як її виховувати.
Мої діти розлучені і невіруючі, розчарувались у вірі. На всі мої дії щодо духовного виховання онуки роблять перепони. Я не хочу втратити дітей. Як бути?
Знову ж таки, найперше – молитва і покладання на волю Божу, особистий приклад. Це те, чим Ви дійсно можете допомогти. Все інше, що стосується Вашої ситуації, ми обговорювали в першому питанні: «Також слід зазначити, що дідусі й бабусі повинні підказувати своїм дорослим дітям, як треба відноситися до діток. Тобто, бачачи ситуацію зі сторони, об’єктивно її оцінювати і давати якісь поради. Але тільки поради, і тільки тоді, коли їх готові і хочуть почути і діти, і онуки.»
Як пояснити онукові, що куріння – це погано, гріх? Мій онук-підліток на ці слова відповів: “Навіть деякі священики курять”.
На Ваші аргументи, що це гріх, він ніяк не відреагує. Найкраща аргументація – показати фотознімки серця та легенів курців. Пояснити, яку шкоду для здоров’я наносить куріння, що, в свою чергу, також являється гріхом. І взагалі куріння – це страсть, як наркоманія, алкоголізм. А якщо вона володіє людиною, то людина являється рабом цієї страсті. Ми ж знаємо, що ми можемо бути тільки рабами Христа. «Все мені дозволено – говорить апостол Павел – але не все корисно, все мені дозволено, але нічого не має володіти мною» (1Кор.6:12).
У сім’ї мого сина є прийомна дитина, зі сторони якої виступає постійна агресія – і до мене, і до батьків. Інколи з’являються думки повернути її в інтернат. Як бути в цій ситуації?
Молитва, свій особистий приклад. Назад дороги немає. «Никто, возложивший руку свою на плуг и озирающийся назад, не благонадежен для Царствия Божия» (Лк.9:62) – говорить нам Господь. Якщо взяли на себе цей хрест, то моліться, щоб Бог допоміг Вам його донести до кінця, щоб допоміг не кинути його на половині пройденого шляху.