“ДИТИНА В ХРАМІ” – Випуск №4 – Роль дідуся та бабусі у духовному вихованні дитини

Dutuna4Загальноприйнятим є твердження, що відповідальність за вихвання дитини лежить на плечах її батьків. З цим важко не погодитися, але доволі часто ми забуваємо про допомогу таких важливих людей у родині, як дідусі та бабусі. У них завжди складаються особливі відносини з онуками, і подекуди вони мають більший за батьківський духовний вплив на дітей. У нашому четвертому випуску рубрики «Дитина в храмі» протоієрей Павло Білий відповів на питання стосовно ролі дідуся і бабусі у вихованні дитини.

Які основні завдання та роль дідуся і бабусі у духовному вихованні дитини?

Дуже приємно, що виникають саме такі питання, які не стосуються тих стандартів у виховному процесі, до яких ми звикли . Ми знаходимо, що в релігійній літературі дуже рідко зустрінеш рекомендації, поради для дідусів та бабусь. В основному це поради для батьків. Але ми не повинні випускати зі своєї уваги моменту впливу на дитину зі сторони дідусів та бабусь. Адже бувають такі сімейні обставини, коли вони (дідусі й бабусі) проводять більше часу з дітьми, аніж  самі батьки. Їхня роль у вихованні дітей дуже велика і не менш важлива. Дідусі й бабусі мають виховувати в дитині ті ж самі чесноти, що й батьки. Але є деякі специфічні моменти, на які слід звернути увагу. Вони повинні навчити своїх онуків бачити ті складності, ті проблеми, з якими стикаються їх батьки. Повинні навчити жаліти своїх батьків, співчувати їм, турбуватися про них; допомагати їм у складних ситуаціях, які склалися, а якщо допомогти неможливо, то хоча б не ускладнювати їх турбот своєю поведінкою, поганою успішністю в навчанні і таке інше. Також слід зазначити, що дідусі й бабусі повинні підказувати своїм дорослим дітям, як треба відноситися до діток. Тобто, бачачи ситуацію зі сторони, об’єктивно її оцінювати і давати якісь поради. Але тільки поради, і тільки тоді, коли їх готові і хочуть почути і діти, і онуки.

Що таке духовні цінності? Які основні правила при виховані духовної та культурної складової дитини?

Духовні цінності – це ті внутрішні закони і правила, за якими живе людина, сім’я, суспільство і нарешті людство. Ці закони складаються з обов’язків і заборон. В нашій православній культурі обов’язки і заборони формуються на основі Божого Закону, тобто тих Заповідей Божих, за якими намагається жити кожен православний християнин. Стосовно виховання духовної і культурної складової, скажу коротко словами Спасителя нашого Ісуса Христа: є дві головні заповіді про любов до Бога і до ближнього. На цих двох заповідях основується весь Закон Божий. Також існує одне золоте правило у стосунках між людьми: як хочете щоб ставились до вас люди, так і ви ставтесь до людей. Ось всі основні правила і принципи.  

Як бути, якщо маленькі діти не хочуть ходити до церкви? Чи потрібно застосовувати владу старшого над ними, навіть фізичну силу або ж залишити все на волю Божу?

Складне питання. Звичайно, тут потрібен індивідуальний підхід до дитини. В першу чергу, треба зацікавити дитину у відвідуванні богослужінь. Треба пояснювати важливість євхаристичного спілкування. Розказувати про страждання Христа, які Він терпів заради нас, про Його любов до кожного з нас і наш обов’язок любити Його. Не треба забувати про власний приклад і звичайно ж про молитву. Обов’язково треба пам’ятати про волю Божу і терпіти. Але коли ми бачимо, що причиною небажання деколи буває лінь, то, знову ж таки, треба пояснювати.

Потай від батьків причащаю маленького онука, мене бентежить, що потай. Чи правильно я роблю?

Якщо батьки категорично проти причастя дитини, звичайно ми повинні шукати вихід з цієї ситуації. Ви цей вихід знайшли. Адже не можна позбавляти дитину спілкування з Творцем тільки тому, що комусь це не подобається. Хто любить батька чи матір більше за Мене, той невартий (церк. словянск. – не достоин) Мене.

Мій онук задав питання: «Звідки приходить душа і як вона вселяється в людині?»

Бог створює душу в момент зачаття і вдихає її в ембріон. Тому зачаття дитини являється таїнством, в якому бере участь Сам Творець. Ми знаємо, коли Бог створив Адама, вдмухнув в його обличчя подих життя і Адам став живою душею (Буття 2:7). Як це пояснити онукові, Ви знаєте краще.

Наша бабуся – атеїстка. Коли залишається із внучкою, наштовхує її на неправославне бачення життя. Після таких зустрічей наша дочка не хоче йти в храм. Можливо потрібно обмежити спілкування між ними, але після чого виникають сварки із чоловіком. Як бути?

Найперше, ми маємо робити в таких ситуаціях – молитися, щоб Господь Сам допоміг вийти зі складного становища. Якщо Ваш чоловік – людина віруюча, він сам має розуміти, якими будуть наслідки такого спілкування, і якось вирішувати цю ситуацію. Якщо чоловік не віруючий і не розуміє, до чого це може призвести, тоді Ви маєте говорити з ним і переконувати, щоб він якось вплинув на це. В будь-якому випадку, Ви маєте обмежити спілкування Вашої дитини з людиною, яка їй наносить духовну шкоду, хоч би це були й найрідніші для нас люди. Врешті-решт, це Ваша дитина і Вам вирішувати, як її виховувати.

Мої діти розлучені і невіруючі, розчарувались у вірі. На всі мої дії щодо духовного виховання онуки роблять перепони. Я не хочу втратити дітей. Як бути?

Знову ж таки, найперше – молитва і покладання на волю Божу, особистий приклад. Це те, чим Ви дійсно можете допомогти. Все інше, що стосується Вашої ситуації, ми обговорювали в першому питанні:  «Також слід зазначити, що дідусі й бабусі повинні підказувати своїм дорослим дітям, як треба відноситися до діток. Тобто, бачачи ситуацію зі сторони, об’єктивно її оцінювати і давати якісь поради. Але тільки поради, і тільки тоді, коли їх готові і хочуть почути і діти, і онуки.»

Як пояснити онукові, що куріння – це погано, гріх? Мій онук-підліток на ці слова відповів: “Навіть деякі священики курять”.

На Ваші аргументи, що це гріх, він ніяк не відреагує. Найкраща аргументація – показати фотознімки серця та легенів курців. Пояснити, яку шкоду для здоров’я наносить куріння, що, в свою чергу, також являється гріхом.  І взагалі куріння – це страсть, як наркоманія, алкоголізм. А якщо вона володіє людиною, то людина являється рабом цієї страсті. Ми ж знаємо, що ми можемо бути тільки рабами Христа. «Все мені дозволено – говорить апостол Павел – але не все корисно, все мені дозволено, але нічого не має володіти мною» (1Кор.6:12).

У сім’ї мого сина є прийомна дитина, зі сторони якої виступає постійна агресія – і до мене, і до батьків. Інколи з’являються думки повернути її в інтернат. Як бути в цій ситуації?

Молитва, свій особистий приклад. Назад дороги немає. «Никто, возложивший руку свою на плуг и озирающийся назад, не благонадежен для Царствия Божия» (Лк.9:62) – говорить нам Господь. Якщо взяли на себе цей хрест, то моліться, щоб Бог допоміг Вам його донести до кінця, щоб допоміг не кинути його на половині пройденого шляху.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *